«Енеїда» Івана Котляревського (1769–1838)— перший художній твір розмовною українською мовою того часу, який знаменував собою початок нової української літератури. «Енеїда» — поема-бурлеск на сюжет однойменної поеми римського поета Вергілія. Котляревський працював над твором близько 30 років з невеликими перервами, не маючи наміру його друкувати. Однак один з численних рукописних списків, що мандрували Україною, потрапив до багатого конотопського поміщика Максима Парпури, який видав його своїм коштом у Санкт-Петербурзі 1798 року без відома та згоди Котляревського. На титульній сторінці книжки зазначалося: «Энеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским». Друге видання поеми вийшло в Петербурзі в 1808 році в друкарні Івана Глазунова (1786-1849) та являло собою дослівну публікацію «парпурівської» «Енеїди» з виправленими друкарськими помилками. Сам Котляревський надрукував «Енеїду» 1809 року, допрацювавши три перші частини і додавши четверту. Над п’ятою і шостою частинами «Енеїди» І. Котляревський працював впродовж десяти років. Близько 1820 р. поему було завершено. Проте за життя автора останні частини так і не було надруковано (окрім деяких строф). Незадовго до смерті автор передав «Енеїду» харківському видавцеві О. Волохінову, який опублікував поему в повному обсязі в Харкові 1842 року. Т. Шевченко написав про творця «Енеїди»: Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди; Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть! Читач «Енеїди» ніби опиняється на Січі та в українському селі XVIII століття. Автор досягає ефекту присутності, завдяки колоритній народній мові та жартам, нагромадженню великої кількості побутових деталей та яскравим докладним описам. Багато уваги приділено в тексті різноманітним українським стравам і напоям, котрих названо близько сотні. Бібліографія: Смирнов-Сокольский Н. П. Моя библиотека: библиографические описания. № 3208 («Виргиліева Энеида», видання 1842 року).