Визначний український історик, етнограф Михайло Максимович (1804–1873) першим здійснив спробу скласти корпус історичної народної пісенності козацької України. Збірка «Українські народні пісні, видані М. Максимовичем» стала самобутнім явищем не тільки в українській, але й у тогочасній загальнослов’янській фольклористиці, та викликала широкий культурний резонанс. Показовим є той факт, що М. Максимович свідомо відійшов у назві від слів «малоросійські» чи «південноруські», віддавши перевагу визначенню «українські пісні» (термін «малоросійський» він використав у своїй першій збірці, запозичивши його з титульного аркуша «Енеїди» І. Котляревського).

У передмові пояснюється, що це перша частина майбутнього багатотомника українських пісень, для якого в автора накопичилося близько двох із половиною тисяч зразків. Окремим додатком мали вийти тлумачний словник і граматика української мови. Але, на жаль, цей задум не здійснився, і друком вийшов тільки один том, що містить твори історичної козацької народної поезії. Матеріали розміщено у трьох розділах за певними жанрово-тематичними групами: українські думи, пісні козацькі «былевые», пісні козацькі побутові.

М. Максимович належав до найближчого кола друзів і знайомих Т. Шевченка. Особиста бібліотека Кобзаря, згідно зі списком, складеним Д. Каменецьким, налічувала понад півтори сотні книжок, серед яких дві збірки українських народних пісень, видані М. Максимовичем (1834, 1849). Обидві мали дарчі авторські написи.

Про значення кропіткої праці Максимовича для представників української інтелігенції свідчить історія знайомства П. Куліша з одним виданьвченого: «Випадково в крамниці Куліш купив збірник українських історичних пісень М. Максимовича, видання1834 р., книжка захопила його. Він носився з нею, скрізь декламував з неї думи народні і вивчив її всю напам’ять».

Бібліографія: Смирнов-Сокольський М. П. Моя библиотека: библиографические описания. — № 3839.