На відміну від підросійської Наддніпрянщини, Західна Україна у складі Австро-Угорщини перейняла парламентські традиції. Так, Статут УНР від 18 жовтня 1918 р. передбачає утворення держави «на засадах загального, рівного, тайного й безпосереднього права голосування з пропорціональним заступництвом і правом національно-культурної автономії та з правом заступництва при правительстві національних меншостей». Юридичне затвердження цього принципу відбулося 13 листопада 1918 р. через прийняття Тимчасового Основного закону про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії. Артикул IV передбачав: «Права влади іменем Західноукраїнської Народної Республіки виконує весь її народ через своє заступництво, вибране на основі загального, рівного, безпосереднього і пропорціонального права голосування без ріжниці пола. На цій самій основі мають бути вибрані Установчі Збори Західноукраїнської Народної Республіки». Народне визнання розглядалося як одна із форм легітимізації нової влади. Тимчасово це питання було розв’язано через прийняття Закону «Про поповнення складу Української Національної Ради делегатами від повітів і міст краю» від 15 листопада 1918 р. Додаткові вибори до Ради відбулися 22–26 листопада. Процедура регулювалася австро-угорськими нормативно-правовими актами, які залишалися чинними відповідно до Закону «Про тимчасову адміністрацію земель ЗУНР» від 16 листопада 1918 р. В результаті Українська Національна Рада на чолі з Президентом трансформувалася в тимчасовий законодавчий орган, повноваження якого мали припинитися після створення і обрання парламенту. Весняна сесія Ради, яка відкрилася 25 березня 1919 р., розпочала свою роботу з обговорення питання про організацію представницького органу. Потреба остаточного закріплення легітимності влади як виразника волі народу знайшла своє втілення у прийнятті законів «Про скликання Сойму Західної области Української Народної Республіки» від 19 березня 1919 р. та «Про вибори до Сойму Західної области Української Народної Республіки» від 14 квітня 1919 р. Для виборів до Сейму утворювалися виборчі округи, які ділилися на дільниці, що співпадали з громадою. Послів обирали на основі національно-пропорційної системи, що гарантувало всім національним меншинам можливість мати представників у парламенті. Територію Західної області УНР було поділено на 12 українських, 5 польсько-єврейських та один німецький округ. Відповідно до встановленої кількості послів для передбачуваних округів за національностями, парламент мав складатися із 226 депутатів, зокрема 160 українців (70,8 %), 33 поляків (14,6 %), 27 євреїв (11,9 %) та 6 німців (2,7 %). Через загострення зовнішньополітичних обставин Виборчий закон ЗОУНР не був застосований і втратив чинність 9 червня 1919 р., коли всю повноту влади було передано повноважному диктаторові Є. Петрушевичу і таким чином скасовано режим парламентської республіки. Хоча виборче законодавство ЗОУНР так і не було практично втілено в силу зовнішньополітичних умов боротьби за державність, за рівнем демократичності воно не мало сучасних собі світових аналогів. Правотворчий досвід ЗУНР щодо виборчого права слід ретельно проаналізувати і взяти до уваги у процесі розробки цієї галузі в Україні.

СТЕБЕЛЬСЬКИЙ Стефан (псевдонім: Хрін; 1914–1949)
Поручник УПА, командир сотні УПА «Ударники 5» (криптонім «95 а»), що входила до складу куреня «Рена»; сотня налічувала близько 120 осіб.

ЧАЙКОВСЬКИЙ Богдан Андрійович (1888–1941)
Український правник, редактор, публіцист, диригент, громадський діяч. У червні 1941 р. Чайковського заарештували органи НКВС, знайшовши приховані ним в музеї «Сокальщина» матеріали, що стосувалися Визвольних змагань. Загинув від тортур у львівських Бригідках.

Провенанс: на титулі авторський дарчий напис чорнилом: «Ст. Товаришеви [Др] Вол. [Ревюкови] від авторів». [Рев’юк Володимир (1870 – ?) — доброволець легіону Українських січових стрільців.]