Сулимівський архів є багатим і надзвичайно цінним джерелом для дослідження соціально-економічної, політичної та культурної історії Гетьманщини. На основі унікальної джерельної бази (актових і особистих паперів) реконструюється історія України XVII–XVIII ст. у контексті соціальної діяльності трьох козацьких родин. У книзі опубліковано документи з декількох фамільних архівів. Першим у цій серії побачив світ архів козацько-старшинської родини Сулимів, знайдений і оприлюднений О. М. Лазаревським. Видання було здійснено коштом тодішнього власника архіву О. Войцеховича. Важливою складовою передмови О. Лазаревського є історія фондоутворювачів — Сулимів, Скорупів і Войцехо­вичів, що мали між собою родинні зв’язки. Син переяславського полковника Семена Сулими (небожа гетьмана Павла Полуботка), таємний радник Яким, був одружений з Марією, дочкою бунчукового товариша Павла Ско­рупи, онукою засновника роду, стародубського купця, члена магістрату, бурмистра Дем’яна Скорупи. Іншу дочку П. Скорупи, Параску, видали заміж за Івана Войцеховича, радника Чернігівського намісницького правління, який пізніше став пензенським віце-губернатором. Також у передмові наведено генеалогію названих родин. Відомості про життя декількох поколінь спадкоємців гетьмана Івана Сулими, страченого поляками за зруйнування фортеці Кодак у 1635 р., дають чітку уяву про зростання козацько-старшинського землеволодіння, перетворення козацької старшини на дворянство, політичні позиції різних старшинських угруповань у складний період історії України (середина — друга половина XVII ст.). Серед сулимівських документів найціннішими є гетьманські універсали та королівські привілеї 1659–1663 рр. (у виданні їх названо грамотами) на володіння селами й містечками (28 документів). Також архів містить 79 листів офіційного й приватного характеру, майже всі з яких датовано XVIII ст.

ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Олександр Матвійович (1834–1902)
Видатний український історик, джерелознавець і видавець. Організатор національної архівної справи. Перший дослідник адміністративно-судового устрою Гетьманщини. Редактор декількох випусків журналу «Кіевская старина». Провенанс: суперекслібрис «А. Я. К.», екслібрис «Библіотека А. Я. Конисскаго на форзаці № 223 № [453] шкаф», автограф О. Кониського на обкладинці й титульному аркуші. Кониський Олександр Якович (псевдоніми: О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин, 1836–1900) — український перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч, адвокат, журналіст, засновник шевченкознавства. Кожен, хто бував у господі О. Кониського, згадував його унікальну книгозбірню. Завсідник цього «клубу» Михайло Грушевський відзначав: «Великим атракціоном була його бібліотека, зложена головно з українських видань… у нього було майже все, чого не можна було знайти ніде більше — але на шафах, де вона містилась, причіплені були папірці з написами, що книжки можна читати скільки хоч на місці, але до дому вони не позичалися нікому». Свою унікальну бібліотеку Олександр Кониський зберігав для нащадків.