У монографії П. Житецького «„Енеїда” Котляревського та найдавніший список її у зв’язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст.» (1900) проаналізовано поступовий занепад двох різновидів староукраїнської літератур­ної мови, з’ясовано причини зародження й розвитку нових жанрів української літератури на народно-мовній осно­ві (інтермедії, вертепні драми, вірші «мандрівних дяків» та І. Некрашевича), доведено органічний зв’язок «Енеїди» з українською літературою XVIII ст. Видання містить текст поеми І. Котляревського «по списку 1799 г. съ варіантами по первопечатнымъ изданіямъ — Парпуры 1798 г. и Котляревскаго 1809 г.». «Енеїда» — поема-бурлеск, в якій започатковано становлення нової української літератури. Перші три частини твору було видано в Санкт-Петербурзі без відома автора під назвою «Енеида. На малороссійскій языкъ перелицо­ванная И. Котляревскимъ» (Санкт-Петербург, 1798). Повністю «Енеїду» було опубліковано вже після смерті Кот­ляревського (1842).

ЖИТЕЦЬКИЙ Павло Гнатович (1837–1911)
Визначний український філолог, мовознавець, лексикограф, педагог і громадський діяч. Активний учасник суспільно-політичного руху другої половини XIX ст. Доктор російської словесності (1908). Дійсний член Історичного товариства імені Нестора-Літописця (з 1879), член-кореспондент Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук (з 1898), член Наукового товариства ім. Шевченка (з 1903), член Українського наукового товариства в Києві (1906).

КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Іван Петрович (1769–1838)
Український письменник, поет, драматург, громадський діяч. Зробив найвагоміший внесок до процесу становлення сучасної української літературної мови. Його поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап розвитку української літературної мови.