Згода на шлюб свого часу була одним із способів державного регулювання. На початку XVIIІ ст. зросла кількість примусових шлюбів, які укладалися з ініціативи батьків і поміщиків без урахування бажання дітей або кріпаків, котрі через страх не мали можливості чинити опір. Петро І реформував шлюбні відносини указом від 12 квітня 1722 р., за яким «батьки й поміщики мали поклястися у тому, що одружують своїх дітей і селян без примусу». 1724 року примусові шлюби остаточно було оголошено недійсними під загрозою стягнення великих штрафів із батьків та поміщиків. Крім того, суворо наказувалося фіксувати інформацію про шлюби в метричних книгах. У зв’язку з юридичним закріпленням кріпацтва, поміщики свавільно втручалися в сімейне життя селян. Передусім вони дбали про те, щоб не допустити втеч кріпачок, тож заохочували шлюби між селянами власних маєтків. Вінчати їх парафіяльні священики могли лише маючи письмовий дозвіл поміщика.