Дозвіл на вступ до шлюбу.
1857
«Крестьянамъ моимъ: жителямъ города Конотопа: вдовцу Андрею Герасимову Сибѣлю и дѣвицѣ Параскевіи Григоріевой Нестеренковой, дозволяю въ ступить въ бракъ, буди непредставится особо препятствующихъ причинъ. — 7 февраля 1857 года. Помѣщик, Коллежскій ассессор [Николай] Бѣлозерскій». [Конотоп]. Папір, чорнило, перо. Розмір: 17,6 × 11 см, розмір аркуша: 17,6 × 22 см. Незначне забруднення та пожовтіння паперу. Штемпель праворуч у верхньому куті. Воскова печатка ліворуч поблизу нижнього кута. Рукописний лист — дозвіл від 7 лютого 1857 року, затверджений поміщиком Білозер- ським, — вірогідніше за все, Миколою Даниловичем.
Естімейт
400-600
Торги завершено
Згода на шлюб свого часу була одним із способів державного регулювання. На початку XVIIІ ст. зросла кількість
примусових шлюбів, які укладалися з ініціативи батьків і поміщиків без урахування бажання дітей або кріпаків,
котрі через страх не мали можливості чинити опір. Петро І реформував шлюбні відносини указом від 12 квітня
1722 р., за яким «батьки й поміщики мали поклястися у тому, що одружують своїх дітей і селян без примусу».
1724 року примусові шлюби остаточно було оголошено недійсними під загрозою стягнення великих штрафів із
батьків та поміщиків. Крім того, суворо наказувалося фіксувати інформацію про шлюби в метричних книгах.
У зв’язку з юридичним закріпленням кріпацтва, поміщики свавільно втручалися в сімейне життя селян. Передусім
вони дбали про те, щоб не допустити втеч кріпачок, тож заохочували шлюби між селянами власних маєтків.
Вінчати їх парафіяльні священики могли лише маючи письмовий дозвіл поміщика.