1 грудня 1953 року до газетних кіосків Чикаго надійшов перший випуск чоловічого журналу «Playboy». Його за­ сновник, Г’ю Гефнер, спочатку сумнівався, що коли-небудь випустить наступний номер, і взагалі не вірив в успіх журналу для чоловіків, адже не знав, як відреагує суспільство на демонстрацію жіночих принад усьому світові. Перший номер журналу «Playboy» укладався Гефнером на його власній кухні, оскільки тоді про окреме примі­щення для редакції годі було й мріяти. Ідея розміщення на розвороті зображення оголеної красуні прийшла з армійського минулого Г’ю: він згадав, як пришпилював біля свого ліжка фотокартки дівчат-кінозірок. Звернувшись до приятеля Джона Баумгартена (власника компанії з випуску календарів із зображеннями дівчат), Гефнер отримав від нього фотознімок молодої актриси Норми Джин Мортенсон (Мерілін Монро). Саме це фото прикрасило обкладинку першого номеру «Playboy», який приніс Гефнерові дохід і можливість продовжувати випуск журналу. Видання здобуло славу не лише завдяки привабливим фотографіям. В ньому публікувалися короткі оповідання відомих письменників (таких як Чак Паланік, Артур Кларк, Ян Флемінг, Володимир Набоков, Сол Беллоу, Пелем Ґренвіль Вудгауз, Харукі Муракамі, Маргарет Етвуд та ін.), інтерв’ю з непересічними публічними особистостями. Тому незабаром журнал став популярним і серед жінок. У 1955 р. Гефнер вирішив розміщувати в журналі зображення не тільки кінозірок, але й просто красивих дівчат. Так, на обкладинці з’являється фото співробітниці видання, що в редакції відповідала за передплату (під вигада­ним ім’ям Джанет Пілгрім). Таким чином у підсвідомості читачів поступово закріпилася думка, що красиві жінки не є недосяжними, — достатньо просто озирнутися навколо...