Після приєднання Криму до Росії російський уряд, за вказівкою імператриці Катерини II реалізував цілий комплекс заходів, спрямованих на формування структур кримської губернської адміністрації. Одним із найважливіших кроків нової влади стало видання низки рескриптів й указів, що безпосередньо стосувалися корінних народів. На тлі прийнятих урядом антиєврейських законів, караїми продовжували боротьбу за визнання їх спільнотою, що принципово відрізняється від євреїв. 13 квітня 1835 р. караїми домоглися зміни офіційної назви своєї громади. Замість «євреї-караїми» їх стали називати «росіяни-караїми старозавітного віросповідання», а пізніше — просто «караїми». У березні 1837 р. було прийнято «Положення про заснування Таврійського Караїмського духовного правління, якому надаються самоврядування в караїмських громадах». Детальну інформацію про організацію Таврійського і Одеського караїмського духовного правління і про пов’язані з цим процесом закони і розпорядження російського уряду зосереджено у «Збірнику старовинних грамот та узаконень Російської імперії щодо російсько-підданих караїмів», виданому в 1890 р. Зарахом (Зарею) Фірковичем, сином відомого караїмського колекціонера старожитностей А. С. Фірковича. Передмову до видання написав відомий орієнталіст В. Д. Смирнов. Книга складається з декількох частин: оригінали та переклади ярликів кримських ханів, в яких згадуються караїми; грамоти великих литовських князів і королів Речі Посполитої (Польщі), видані караїмським громадам Троку (Тракая), Вільно (Вільнюса), Луцька та ін. Тут надруковано також «Положення про караїмське духовенство», прийняте на державному рівні 1837 року.