Важливою є його праця «Українська державність», яка вийшла друком у Відні в 1918 р., в період українських ви- звольних змагань і тільки в наш час повернулась до читачів зі спецфонду. Серед найголовніших питань утворення Української держави М. Возняк вважав національну ідею. Учений підкреслював, що вона має глибокі історичні корені, адже в українському народі завжди переважав принцип широкого демократизму та визнання рівних по- літичних прав кожної суспільності. За княжих часів цей принцип проявився у вічовому устрої, громадському і виборно-церковному житті, а згодом він втілився в козаччині, передусім у Запорізькій Січі. Звертаючись до минулого, М. Возняк чітко визначив причини нетривалості попередніх форм української дер- жавності: «Хоч і українська земля, й милозвучна мова, й здібність Українців до інтелектуальної освіти творять вдячне поле для наукової й літературної праці, хоч для Українця легка річ пізнати всі славянські мови, нема в Галичині ні літератури, ні навіть надії на кращу будучину. Облогом лежить українська література й освіта, а чорні хмари нависли над нею. Причина цього в браку добрих керманичів, а далі в браку осередка й органічного зв’язку поодиноких частин українського народу, розбитого між дві держави, Росію й Австро-Угорщину, а в останній між три краї (Галичина, Буковина й Закарпаття). Українцям, що називають себе освіченими, бракує потрібного засобу моральної сили, річевого знання, любови до Батьківщини й пожертвування. Народ роздроблений, прибитий і без самосвідомости; його провідники, зденаціоналізовані й відчужені, заколисують народ спокійно до сну. А згори придивляються з повним спокоєм байдуже цьому упадкові й заборонюють усякий рух, що міг би збудити сплячого».