Постанова Ради Міністрів Української держави дублює «Закон про передачу хліба врожаю 1918 року в розпорядження держави» від 15 липня 1918 р., який став показовим кроком внутрішньої політики гетьмана Павла Скоропадського. Цей закон зобов’язував власників охороняти хліб, несучи за збереження цивільну, а в окремих випадках і кримінальну відповідальність. Відповідно до положень Закону, весь урожай продовольчого та фуражного зерна поточного року, за винятком запасу на харчування та господарські потреби власника, надходив у розпорядження держави та міг відчужуватися тільки офіційними продовольчими установами. Закон містив вичерпний перелік поняття «хліб». Власник хліба був зобов’язаний на першу вимогу представників продовольчого органу подати відомості про обсяг і місце зберігання хліба, кількість десятин землі, чисельність родини та наявної худоби. Хліб підлягав здачі державному продовольчому органові у визначені строки по твердих цінах. У тих, хто ухилявся від здачі, врожай міг бути реквізований за значно нижчою вартістю.