української літератури було приурочено до відзначення 100-ліття виходу поеми І. Котляревського «Енеїда». Ідея належала видатному перекладачеві, письменникові, видавцеві, громадському діячеві О. Кониському. Над реа- лізацією проекту впродовж року працював видавничий гурток у складі С. Єфремова, О. Лотоцького, В. Доманиць- кого, В. Бачинського та ін. Кожен з них відбирав кращі зразки української поезії, які затверджувалися на щоденних редакційних зборах. Одним із найскладніших питань могло стати отримання цензурного дозволу на друк. Наприкінці 1898 року С. Єф- ремов надіслав «Вік» до Санкт-Петербургу, звідки вже за три місяці повідомили, що збірку, а також друк окремих портретів дозволено. Не менш важливою проблемою була фінансова. Угоду з одним із найсолідніших київських підприємств — друкар- нею С. В. Кульженка було укладено на 2 000 рублів, тоді як у розпорядженні було приблизно 200 руб. Щоб зібрати необхідну суму, було прийнято рішення надрукувати та розіслати 20 тисяч оповісток для авторів та оголошень для передплатників. Кошти на рекламу в сумі 300 руб. виділив В. Симиренко, вишукане оформлення було запози- чене з обкладинки каталогу музею В. Тарновського. У листівках пропонувалися вигідні умови для передплатни- ків: звичайне видання коштувало 1 ½ руб. замість 2 руб.; на веленовому папері — 2 руб. замість 3 руб., на папері слоновому (товстий шорсткий папір для малювання та креслення, який використовувався для складання атласів і карт для особливих персон) — 4 руб. замість 5 руб. Задумка з оповістками та оголошенням передплати мала не- очікуваний успіх. Зокрема, у деяких осіб з’явилося бажання купити собі місце в антології. Так, відомий власник кондитерської на Хрещатику Рябошапка, бажаючи задовольнити свої літературні амбіції, звернувся до видавців із пропозицією: «Хоч сотню карбованців нате, аби тільки щось моє було у „Вікові“». У Літературно-науковому віснику 1903 року «Вік» згадується як «явище епохальне на Вкраїні — він уперше дав суцільний образ рідної літератури в її пам’ятках. У книзі є твори Шевченка, Гребінки, Костомарова, Куліша, Руданського — усього 47 письменників та поетів, з них 23 — прижиттєві публікації Михайла Старицького, Івана Франка, Олени Пчілки, Бориса Грінченка, Лесі Українки, Осипа Грабовського, Миколи Вороного, Юлії Шнайдер та багатьох інших».