Інформація

Шкіряна палітура епохи, блінтове орнаментально-шрифтове тиснення на корінці. Незначне пожовтіння паперу, потертості оправи, цифрові позначки на нахзаці та титульному аркуші. Видання містить передмову та примітки видавця. В палітуру вшиті також Судебникъ Царя и Великаго Князя Ивана Васильевича (1768 р.), Законы изъ Юстинїановыхъ книгъ, Дополнительные указы къ Судебнику, Таможенный уставъ.

Бібліографічна рідкість. Перше видання «Руської Правди» у короткій редакції - збірки стародавнього руського права Київської держави у XI—XII ст. Наявність цього видання у бібліотеках, музеях і приватних зібраннях визначає особливий статус цих колекцій. Книга має наукову та історико-культурну цінність і становить колекційний інтерес.

«Руська Правда» становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі пам’ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казіміра Яґеллончика 1468 і Литовський Статут (1529, 1566, 1588). За посередництвом Литовського Статуту норми «Руської Правди» вміщені також у найвизначнішій пам’ятці українського права гетьманської доби «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743). Сліди Руської Правди помітні також у працях та правничих збірниках інших слов’янських народів, зокрема польських статутах короля Казимира та інших. 

У 1767 році німецький та російський історик Август Шльоцер у Санкт-Петербурзі вперше надрукував текст «Руської Правди» (коротку редакцію), яку перед тим знайшов Василь Татищев у 1738 році в списку Новгородського літопису. Це видання стало першою науковою публікацією найдавнішого зведення законів Київської Русі XI–XII століть.

«Руська Правда» містить норми кримінального, спадкового, торгового і процесуального законодавства. Зі всіх відомих пам'яток ХІ ст. специфічні риси української мови найбільшою мірою відобразила «Руська Правда».

Бібліографія: Сопиков, 8777; Губерти І, 140.