«Слово о полку Ігоревім» — героїчна поема кінця XII ст., одна з найвідоміших пам’яток давньоруської літерату- ри. В основі сюжету — сказання про невдалий похід руських князів під проводом новгород-сіверського князя Іго- ря Святославича на половців у 1185 році. «Слово» було створене невдовзі після описуваної події (часто датується тим же 1185 роком, рідше 1–2 роками пізніше). Поему пронизують мотиви слов’янської народної поезії з елемен- тами язичницької міфології. Важко переоцінити красу художньої мови та літературну значущість твору. «Слово о полку Ігоревім» — одне з найбільших досягнень середньовічного епосу. Вперше «Слово о полку Ігоревім» було надруковано 1800 р. в Москві збирачем пам’яток давнини графом О. Мусі- ним-Пушкіним з рукопису, придбаного ним у Ярославі, на початку 1790-х pp. На жаль, рукописний збірник з тек- стом поеми, а також майже весь наклад першого друкованого видання загинув під час московської пожежі 1812 р. Поширенню «Слова» серед українських читачів великою мірою сприяв видатний вчений М. Максимович, який доклав чималих зусиль у справі вивчення славетної пам’ятки. У 1837 p. він вперше в Україні видав староруський текст поеми зі своїм прозовим перекладом і примітками, а 1857 року опублікував поетичну версію під назвою «Песнь о полку Игореве, переведенная на украинское наречие...». Досліджуючи староруську народну словес- ність, вчений дійшов висновку, що «Слово о полку Ігоревім» своєю мовою, поетичною образністю і символікою споріднюється з українськими народними піснями. М. Максимович заохотив О. Пушкіна до вивчення видатного твору, а Т. Шевченка — до перекладу його українською мовою.